Перейти до основного вмісту

Від панянки до селянки. Розділ 1

Даша вдивлялась в старе пошарпане дзеркало. Але вже вдала вийшла. Риси лиця тонкі, точні, симетричні. Вилиці виступають, носик точений. Одним словом - лялька. А ці коси нижче плечей. Чорні, як вугілля. Блискучі, густі. То треба матері дякувати, добре природа нагодила. Легенькі шортики обліпили тугі стегна. Краси Даші не позичати - всипали з неба вдосталь. Усім обділили, а краси хоч відбавляй.
Зібрала волосся у недбалий хвостик, щоб не заважало наносити макіяж. Узяла до рук велику пуснасту кісточку для пудри і згадала, як в дитинстві у мами схожу викрадала з косметички. Дівчина змалку хотіла бути зіркою. Байдуже, як прославитись, головне аби на телебаченні сяяти. Але акторського хисту у неї не було. Співала теж так, що краще й не співати зовсім. Шансів потрапити на голубий екран у дівчини не було.
“Ех, чим я гірша тих пишногрудих віагритянок? Або тієї ж Джолі. Красуня і розумниця. Без грошей правда, але хіба мало в нашому шоубізнесі галушок - з грязі в князі, як то кажуть.” - так думалось маленькій Даші.
Там де слава, там і розкішне життя і грошей видимо-невидимо. Не те, що у неї. Кого здивуєш хрущовкою в провінції? Це тобі не яхти у Середземному морі.
Теперішня ж Даша набралась гонору і холодної крові. Уже й не думала про розкішне життя з телевізору. Перейшла до атаки. Навіщо мріяти про журавля в небі, якщо можна злапати синицю.
Прорахувала усе до дрібноти. Чесною працею молода дівчина грошей не заробить, тому цей варіант відкинула одразу. Залишалось ще два: виграшний білет і вдалий шлюб. Лотерея теж, між нами кажучи, шанс сумнівний. Отже, усі сили на пошуки підходящого кавалера.
Власне, на побачення до підходящого кавалера дівчина й збиралась. Залишила надлишки помади на серветці, ще раз оглянула себе з низу до голову, усміхнулась до себе і розпустила волосся.
У дзеркалі стояла красуня. Не налюбуєшся.
Даша старалась не хапати очима нічого, окрім себе. А якби роззирнулась, то побачила обшарпані шпалери, що уже відходять від стін. І на стелі декілька тріщин. А прямо позаду дівчини стояв радянський кривоногий комод, на якому усього в перемішку - книги, статуетки, залишки дорогих сервізів. Загалом, усяка всячина-радянщина.
Дівчина що є сили старалась цього не помічати. Ще трішки, ще зовсім трішки і вона покине це пекло назавжди. Знайде собі прекрасного принца на білому мерседесі і переїде жити в його казковий палац. А ця халупа залишиться як спогад. Ні, не спогад, як нічний жах. Ще зовсім трішки.
Останні приготування. Закинула ключики і смартфон останньої моделі в сумочку. Ще один погляд у дзеркало. Бездоганна, можна йти.

Сьогодні вона вперше зустрінеться з Святом. Так, я не обмовилась. Хлопця зовуть Святослав, але звичайне мамине Славцьо його не тішило, тому й вигадав собі гарне і милозвучне Свят. От і виходить, йде Даша сьогодні на зустріч зі Святом.
Раніше вони спілкувались лише в інтернеті. Спочатку у популярній соц.мережі, а згодом підключили ще й скайп-зв’язок. Даша швидко оцінила всі перспективи. Хлопець проводив вікенд в Польщі, а отже з грішми проблем у нього нема. Виглядає наче з обкладинки журналу - хіпстерський бородач, ходить лише в стильних сорочках і не випускає з рук яблучних гаджетів. Значить, точно не василько з села. Про рід діяльності дівчина знала мало, та й по правді, вона й не питала. Навіщо? Й так зрозуміло, хлопчина забезпечений, а як саме він себе забезпечує - діло друге.
У неї сьогодні спец-завдання - справити на хлопця якнайкраще враження. Біологічний годинник тікає, ще трохи й двадцять два. Треба поспішати, а то ще рочок-два і усіх успішних кандидатів розберуть.
Зустрітись домовились прямо у серці міста - на майдані. Добре, що місто провінційне, а то попробуй в мегаполісі знайти когось на площі. Побачила хлопця ще здалеку. Хоч і розвелось бородачів, а цього помітила одразу. Він стояв обіч і щось розглядав в своєму смарфоні. Дівчина швиденько задріботіла до нього (так, на каблуках сильно не розженешся).
        - Привіт, - за два кроки до нього привіталась Даша.
        - О, привіт, - хлопець зміряв поглядом дівчину.
        - Довго чекаєш?
        - Ні, усього дві пісні. Куди підемо?
Даша секунду вагалась. Що відповісти? Запросити хлопця в пафосне місце і одразу оцінити усі можливості його гаманця чи залишити цей тест до наступного побачення. Не встигла вона прийняти правильне рішення, як Свят уже вирішив за неї.
- Я тут бачив недалеко новий заклад відкрився. Може туди? - хлопець показав рукою в сторону нового пабу.
Ще одна особливість провінції - усі популярні місця на відстані витягнутої руки.
Вони зі Святом попрямували до важких деревянних дверей з вивіскою “Дім нумер 13”. На першому поверсі розташовувалось кафе з важкими деревянними столами і великими вікнами, що виходили прямо на майдан. Унизу був ще бар, де вечорами влаштовували дискотеки. То було місце тусівки усієї золотої молоді цього міста.
Сіли біля вікна. Мила офіціантка принесла два меню і мовчки відійшла.
- Ну і сервіс, - почав Свят, - у Європі зовсім не так. Ніхто тобі в лице меню не кидає.
- Угу, - відповіла Даша, майже закривши лице важкими сторінками меню. Звідки їй знати, як воно в тій Європі.
- Що будеш?
- Напевне, шоколадний фондан і ще щось.
- Ага, - відповів хлопець, - А я буду салат. Сам собі уже давно не готую. Нащо, якщо тут забігайлівки на кожному кроці.
Даша відставила меню. Ех, їй би теж перестати їсти день в день варену картоплю.
- Можна вас?! - крикнув Свят ледь не через весь зал до офіціанта.
Дівчинка у формі підійшла до їхнього столу.
- Слухаю.
- Салат з куркою, шоколадний фондан і чай фруктовий на дві чашки, - протараторив Свят, не глянувши на дівчину.
Дівчина швидко записала замовлення і зникла.
- То чим ти займаєшся? - спитала Даша, аби зав’язати розмову.
- Працюю сам на себе. Ніколи не практикував працювати на дядю. Скільки там ти отримаєш - копійки. А тут я сам собі начальник. І отримую сам увесь прибуток.
- Правильно, - відповіла дівчина.
Ото пощастило. На бізнесмена попала.
- А ти чим займаєшся?
- Ну я ще в пошуку себе. Самовдосколення і саморозвиток. Сам розумієш.
- Ага, студентка значить? - усміхнувся Свят.
- Ні, уже ні. Мені пощастило з батьками. Можу собі дозволити не працювати.
- Розумію.
Офіціантка безшумно принесла замовлення. Свят одразу ж взявся за салат.
- А самі батьки чим займаються?
Даша почервоніла. Нахилила голову, наче її дуже зацікавив вміст десерту.
- Направду, не знаю. Ми живемо зараз окремо.
- Знімаєш хату? - спитав Свят, направляючи в рот немаленьку порцію салату.
- Ні, живу в бабусиній. Вона хоч і стара, але в центрі міста. Добиратись не доводиться.
- Разом з бабцьою?
Даша полегшено видихнула. Хух, відійшли від теми батьків.
- Ні, сама.
Свят присвиснув.
- А ти? - спитала Даша.
- Що я?
- Ну ти з ким живеш?
- Я в общазі. Перейшов на власний хліб.
Тепер зраділа Даша. Здається, ось воно - золота жила. Хлопець - бізнесмен і ще й самостійний, значить не доведеться відвойовувати його від мамусі.
- Ну так. Мені пощастило, що є ця стара квартира. Сама собі господар в своєму домі.
Свят вишкріб з тарілки залишки салату.
- Ну так. Я на свою квартиру заробляю сам. Тому й поки живу общазі. Знаєш, зйом хати коштує грошей, їх можна вигідно вкласти у власний куток.
Даша кивнула. Ще й розумний. Оце ж радість.
- Ну для мене квартира - то єдиний стартовий капітал, який я взяла у батьків. Усього решта доб’юсь сама.
Власна фраза насмішила. Ага, чим вона добиватиметься?
- Правильною дорогою ідете, товариш, - віджартував Свят.
Даша фрази не зрозуміла.
- А ти тут надовго?
- Ну поки планую залишитись. Мало що тримає, звичайно. Та й там заробити можна більше. Але, он ти, наприклад. Ти прикольна. Могло б щось і вийти.
Даша зашарілась. Хоча усередині відчула тріумф. Значить, сподобалась.
- Дякую, - прошепотіла.
- Може прогуляємось? - спитав Свят.
Якби Даша була уважнішою, вона б помітила, що хлопця щось схвилювало.
- Візьмемо рахунок?
- Зараз піду розрахуюсь.
Хлопець одразу ж встав і попрямував до барної стійки.
Дівчина залишилась за столом. Різким рухом вона з’їла залишки фондану і запила чаєм. Ні краплі не залишила. Підвелась і накинула на себе легкий кардиган. Сховала телефон у сумку.
Якраз в цей момент до столику підійшов Свят.
- Йдемо?
- Ага, - відповіла дівчина і попрямувала за ним.

Парочка пройшла декілька кругів навколо центру. Дівчина запланувала для нього ще один тест - провести його в декілька місцевих бутиків, подивись на його реакцію на ціни. Але візит до пабу розставив акценти - хлопець не потребував ще одного завдання на фінансо-спроможність. Тест складено вдало.
Після другого кола центральними вулицями Свят запропонував піти в парк. Дівчина відмовилась. Уже сутеніло. Та й вона вирішила не мучати його собою першого разу.
Даша ввічливо відмовилась і від його пропозиції провести додому. Не хотіла, щоб хлопець бачив місце, в якому вона живе.

наступна глава

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

100 книжок прочитано. bookchallenge_ua 100|200

Ось Вам список прочитаних мною книг у рамках #bookchallenge_ua.Рівно 100. Поїхали!

#bookchallenge_ua закінчено! 159 книг за рік.

Ось Вам повний перелік книжок, що були зі мною цього року:

1. Порнографія. В. Гомбрович
2. Чарівна Ти. Чак Поланік
3. Літо, прощай. Рей Бредбері