Перейти до основного вмісту

Публікації

Показано дописи з 2017

Від панянки до селянки. Розділ 3

“Вірця ніколи не зрозуміє” - подумала Даша, коли вийшла з дому подруги. Повертатись додому не хотілось, там знову ті облізлі стіни і пустий холодильник. Ех, лиш би зі Святом все вийшло. От тоді вони втре Вірці носа, а то нічо вона не вартує, а несе себе вище. Дорогою зайшла в магазин, купила дрібноту усяку, аби мати чим поснідати завтра. Вечеряти уже не буде, бо поїла в подруги, а от про сніданок варто подбати. Уже вертаючись додому, побачила здалеку Андрія. Тьохнуло. Але Даша вчасно прийшла до тями. Не можна собі дозволяти емоцій, особливо таких. Треба думати про Свята. Не думалось. Свят стояв в неї перед очима, і ніяких почуттів не з’являлось. Хоч би як Даша не старалась - нічого. Серце мовчить. Серце противиться. Голос серцю Даша давати не збирається. Звикнеться. Злюбиться. Стерпиться. Лягла на ліжко, не роздягаючись. На стелю не дивитись, там великі діри на стику панельних плит. Декілька років тому сусідка зверху затопила, і там де розмокло, шматки стелі просто відвалились. Пролежал…

Від панянки до селянки. Розділ 2

Як тільки попрощались, Даша відійшла на пристойну відстань і одразу набрала подругу. - Алло. - Хей, Вірця. Ти не повіриш, з якими кльовим чуваком я тільки шо зустрічалась? - Ну, розказуй, - без ентузіазму відповіла подруга. - Давай я зайду. Все в деталях розкажу. Віра декілька секунд мовчала. Зважувала усі нюанси пропозиції. Це ж треба відкласти усі свої справи. Врешті відповіла: - Та давай. Ти коли будеш? - Десять хвилин. Можеш ставити чайник. - Чекаю.

Від панянки до селянки. Розділ 1

Даша вдивлялась в старе пошарпане дзеркало. Але вже вдала вийшла. Риси лиця тонкі, точні, симетричні. Вилиці виступають, носик точений. Одним словом - лялька. А ці коси нижче плечей. Чорні, як вугілля. Блискучі, густі. То треба матері дякувати, добре природа нагодила. Легенькі шортики обліпили тугі стегна. Краси Даші не позичати - всипали з неба вдосталь. Усім обділили, а краси хоч відбавляй. Зібрала волосся у недбалий хвостик, щоб не заважало наносити макіяж. Узяла до рук велику пуснасту кісточку для пудри і згадала, як в дитинстві у мами схожу викрадала з косметички. Дівчина змалку хотіла бути зіркою. Байдуже, як прославитись, головне аби на телебаченні сяяти. Але акторського хисту у неї не було. Співала теж так, що краще й не співати зовсім. Шансів потрапити на голубий екран у дівчини не було. “Ех, чим я гірша тих пишногрудих віагритянок? Або тієї ж Джолі. Красуня і розумниця. Без грошей правда, але хіба мало в нашому шоубізнесі галушок - з грязі в князі, як то кажуть.” - так думало…

перезавантаження

отже, я повертаюсь.
здираю старі шпалери та облаштовую усе заново.