Публікації

слова

Я рахувала слова, так наче старенька рахує біля каси копійки. Наче боялась, що мені їх не вистачить. Перебирала кожне слово, кожне речення, кожен абзац в голові. Щоб не сказати зайвого і разом з тим сказати головне. 
Я довго жила з цими словами. Я прокидалась із ними. Засинала теж. Я дивилась на себе в дзеркало і бачила ці слова. Я ходила вулицею і чула ці слова. Коли я залишалась сам на сам, мені нічого не залишалось, окрім як уявляти, як я озвучую ці слова. Я хочу розлучення. Я хочу. Розлучення. Мені треба розлучення. Це звучало егоїстично. Але я не знала як викреслити егоїзм і залишити суть. Нам треба розлучитись. Нам треба. Кому нам? Мені і моєму хворому егоїpму? Я говорила “Розлучення” і чула Андрієве “Не говори дурниць”. Я говорила “Розлучення” і чула Андрієве “Ти хоч раз ставала на моє місце?”.
Я лягала на його половину ліжка, одягала його футболку, носила його домашні капці. Навіть депілювалась з його кремом для гоління. Я намагалась стати на його місце. І не могла. Бо у нього н…

чотири кулі.

Він чув гуркіт хвиль, що розбивались об риф, і думав: добре було б намалювати все це. Лежав і дивився в небо, де не було нічого, крім східного вітру, а в застебнутій годинниковій кишеньці його шортів лежали ті чотири кулі. Він знав, що в них уся решта його життя. Чотири повинно вистачити. Він ж на них витратив останні гроші. На них і на цей будиночок на острові. А ще на квитки тим трьом дурням, але то пусте. Найцінніший приз чекає його попереду. І це зовсім не гроші. Шум почав скаженіти, хвилі з усієї сили вдаряли об риф і розбивались. Він підвів голову. Вечоріло. Тоді підвівся, згорнув церату, що лежала під ним і пішов до будиночка. Гості уже чекали. Вони сиділи біля каміна в прихожій. Дорожні сумки недбало лежали в коридорі. Він перечепився за одну із них і тихенько вилаявся. Тоді одягнув наймилішу усмішку і привітався до гостей: - Пані, панове, радий вітати вас на острові. Жінка підвелась з крісла, зняла капелюшок і недбало кинула його на крісло. - Віолетта. А це Костянтин, мій чоловік. -…

Ти не можеш цього уникнути

Годинник повільно відміряв хвилини. Секундна стрілка робила коло і наче відрізала кожну хвилину. Одну за одною. Тік-так. Настя ліниво розглядала годинник на руці. Найбільшу увагу віддала секундній стрілці, що невтомно, наче серце, дріботіла, відміряючи секунду за секундою. Вдивлялась так, наче ось-ось час повинен зупинитись, тільки чомусь не зупиняється. Шкода! Бо вона ж так мріяла, аби все завмерло. Як у Гете, «зупинись мить, ти прекрасна». Але ж вона угоди з Фаустом не укладала. Її час продовжує повільно спливати. Вона ж воістину жила чудове життя. Настільки чудове, що кожного разу доводилось оглядатись, чи бува ніхто не жене ззаду, аби все це щастя у неї поцупити. Кожного ранку, прокидаючись, вона щипала себе за руку, щоб переконатись – все це не сон.
Тоді Настка не знала як воно, бути ситою щастям. Та й як воно, бути ситою, теж не знала. Вони з сестрою спали на одному ліжку і дуже тішились, якщо мама не приходила додому ночувати. Бо ж в маленькій комуналці було лише одне велике ліжко…

Від панянки до селянки 2.3

Коли по ту сторону стіни стало тихо, Віра спитала маму: - Що з тобою? - Мене Софія декілька разів питала, чи Даша зробила документи на квартиру. Декілька разів. Я кожного разу обіцяла поговорити з Дашею. Але все забувала. І кінець кінців сказала, що все добре. Навіщо я збрехала? Тітка Оля теж тихенько плакала. Від цього у Віри перехопило подих. Вона ще ніколи не бачила, що мама плакала. Ну у всякому разі, так відкрито. - Та що б це змінило? - Не знаю. У тім то й діло, що не знаю. А як та тітка і правда існує? То що, виходить, Даша проворила квартиру через мене? - Даша проворонила квартиру, бо безвідповідальна. Ти тут ні до чого! - пробувала заспокоїти маму. - Але такого й бути не може. В Софії нікого більше близьких не було. Чесно. Ольга намагалась себе виправдати, згадуючи що у сусідки і правда більше родичів ніяких не було. Віра залишила маму сам на сам з її аргументами і пішла збиратись. Коли одягнулась, написала коротке повідомлення Лізі “сьогодні не прийду, сімейні обставини” і вийшла…

Від панянки до селянки 2.2

2
Швидко взяла себе у руки. Спочатку набрала маму на вайбері. Жінка не відповідала, тоже Даша залишила їй повідомлення “В тебе є сестра?”. Дівчина нічого не знала про цю Галину Йосипівну. Вдома її ніхто не згадував, тому Даша до кінця вірила, що все це якась прикра помилка. В її бабусі не могло бути ще дітей, окрім її мами. Бо ж тоді про них говорили, як мінімум. Чи запрошували б на свята. А цю Галину Даша бачила вперше. Дівчина, аби спростувати цю здогадку, відкрила шафу і вивалила звідти сімейні альбоми. Свої дитячі вона одразу відкинула в сторону, бо ж на її пам’яті ніяких тіток у неї не було. Рука потягнулась до старенького коричневого альбому, куди фотографії вклеювала її бабуся. Ось весільне фото бабусі з дідусем. Ось вони обоє в центрі міста. Ось вони за маленькою Софійкою - Дашиною мамою. Дівчина пригледілась на фото, чи це дійсно її мама. Але навіть вдивлятись не треба було, збоку напис “Тома, Вова і дочка Софія”. Даша зі здивування аж плекснула по лобі. Дідуся звали Володя, а ц…

Від панянки до селянки. 2.1

1
Прокинулась від стукоту в двері. Спочатку просто тарабанили рукою, але Даша не підводилась. Вона не відчиняла непроханим гостям. А у гості вона ніколи не чекала. Думала, що в квартиру ломиться Свят, а отже взагалі нема сенсу вставати з ліжка. Але за декілька хвилин гупотіння в двері посилилось. Здалось, наче стукають уже ногою. Ще й зі всієї дурості товчуть в клямку. Оце вже було точно занадто. Даша ліниво скинула з себе ковдру. Потягнулась. Усміхнулась теплому майже літньому сонцю і встала з ліжка. Накинула на себе халат і пішла до дверей. - Ану перестань, придурок ти нещасний! Перестань лупити по дверям, бо зараз влуплю по морді. Даша навіть не зазирнула у вічко, то ж коли відкрила двері, від здивування у неї аж щелепа від’їхала. - Ви хто? І чого гамселите в мої двері? Викликати поліцію? Перед нею стояла жінка невизначеного віку з засмальцьованим волоссям і розтертою тушшю під очима. Вона була одягнута в квітчасту теплу кофту не по погоді. На секунду Даші здалось, що це Святова мама п…