дві смужки.

Дуже дівчачий текст.

Прокинулась раніше, аніж зазвичай. Не вмикаючи світло, намацала капці в темноті і одразу ж до полиці. Тремтливими руками знайшла невеличку коробочку. Ще раз глянула на неї. Подумалось про те, чому вони завжди рожеві і з чудернацьким шрифтом – наче для дівчаток зроблені. Хоча й справді, вона знала мало жінок, які користувались такими засобами і повно своїх подруг – студенток, котрі, як і вона зараз, нишком використовували його.
Тихенько, аби нікого не розбудити в туалет. Пробіглась очима по інструкції – нічого нового, уже все дізналась з інтернету. Найлегшу частину зробила швиденько. Залишилось найважче – чекати.
Думки ходили навколо одного – «а що якщо».
А що, якщо за декілька хвилин вона побачить дві смужки?
Ну зрозуміло, на декілька хвилин забуде як дихати. Хапатиме повітря ротом, а легені відмовлятимуться його приймати. І так до тих пір, поки вона не видихне усе заразом і не стулить рота. Мовчки вийде з туалету, тримаючи тест у руках. Уже не боячись когось розбудити, засуне його подалі в тумбочку і ляже назад спати. З такими вістями треба переспати ніч.
Прокинеться по обіді. Важка голова ледь підійметься з подушки. Згадає усе що трапилось зранку. Подумає, що сон. Й справді сон, якби це було правдою, хіба вона змогла б заснути.
Знову ляже на ліжко. Покладе руку собі на живіт. Урчить шлунок і нікого більш.
Коли голод стане несила терпіти, все ж встане. Дорогою загляне у шухляду. Ту, в яку вона під час сну поклала тест. Різко голод відступає. Замість нього – нудота. Сон – правда. Не випускаючи тест із рук – до туалету.
Знову хапатиме ротом повітря. За декілька разів – пройшло. Більше не нудить.
Ще раз гляне на тест. Однозначно – дві смужки.
Як жити далі? Кому сказати першому?
Знову заховає тест у шухляду. Сіде на ліжко. Думки роєм. Рука потягнуться до живота – там тепло. Там живе.
В кімнату загляне мама.
- Чула, що ти прокинулась. Будеш їсти?
Відповість:
- Пізніше.
Жінка не стоятиме в дверях – піде.
Шанс буде втрачено. Значить, першим почує Він.
«Маю новину. Погану новину. Подзвони!» - напише йому короткий текст і знову ляже на ліжко. Згорнеться ембріоном, руки на животі.
Цікаво, хто там?
Було б добре, якби хлопчик. Первісток повинен бути хлопчиком. Можна назвати його Олександром. Буде захищати молодшу сестричку. А як сестрички не буде, то буде захищати усіх, кому це буде потрібно. Воїном виросте, однозначно.
Але хочеться дівчинки. Одягати її в гарні сукенки, плести косички. Хочеться, аби у неї було руде волоссячко і гарні великі очі. І щоб вона завжди усміхалась. А коли трохи підросте виявиться, що вона має неабиякий хист. Наприклад, маленька художниця чи танцівниця. Краще художниця, бо танцівниці повинні багато займатись і терпіти багато болю.
Її донечка малюватиме. Спочатку кумедно, а згодом краще й краще. А коли виросте, то кликатиме рідних на своїх виставки. Відростить собі довге руде волосся і легенько підкреслюватиме свої великі красиві очі. Нехай би були б зеленими, вони і рудим пасують і в Нього якраз зелені очі. Яка ж би вона б була красунею.
Він би теж радів їй. Навіть би одного разу заплів їй косичку. Смішна б вийшла, тугенька і з півниками. Але донечка б раділа. Проходила б з нею увесь день і нікому не дала б розплести.
А як раптом Його не буде?
Уявляє, як телефонує Йому. Він не бере трубку. Нервує. Закусує губу до крові. Набирає ще раз. Гудки – ту, ту, ту. Відкладає телефон, витирає кров з губи. Знову руки на живіт «не переживай, маленьке, я поруч».
Від жахливих думок до горла підступає ком. Дихати. Головне зараз – продовжувати дихати.
За декілька хвилин в кімнаті стає шумно. Грає телефон. Дивиться на трубку – Він. Ком не відступає. Піднімає слухавку:
- Алло…
- Бачив повідомлення, що сталось?
- Вагітна. Я вагітна.
Далі буде багато тексту. Не чує слів. Чує, що він пригнічений. Шокований. Хочеться обійняти Його і зняти увесь біль і тривоги. Наостанок шепоче йому: «Все буде добре!»
Й справді все буде добре.
Він спочатку злякається. Книжка пише, що вони завжди лякаються. А потім стане легше. Він горнутиметься до її живота – спочатку легенько, боячись притиснути, водитиме пальцями по ледь помітному животику, а потім, коли малеча підросте і буцатиметься ногами, він кластиме свою голову так, аби чути, як маля рухається.
Засинатиме обіймаючи їх обох – її, і животик, аби прокинутись вночі як тільки маля буцне ніжкою.
А як тільки чудо народиться (най би тільки це була дівчинка), він буде проводити вечори біля колиски. Приходитиме змучений і стомлений, спиратиме голову на бильце і дивитиметься як дитинча спить.
Звичайно, будуть сварки. Маля буде плакати, він не буде досипати. Але, як тільки малеча сміятиметься (най би тільки це була дівчинка) він теж забуватиме усе і сміятиметься разом із нею.
Усміхнулась. Глянула оком на тест – не повірила очам. Забула, як дихати. Піднесла його ближче до очей, аби переконатись. Ні, ніяких змін. Одна смужка.

січень 2015

Коментарі

Популярні публікації