сміх

Вперше з.явився вірш під дощем.



Ніколи не даю назв віршам. Якось у мене з цим не складається. Деякі з них, самі згодом обростають назвами, але зазвичай, так і залишаються безіменними.
Так ось, у цього дивака є ім.я
І, мабуть, його ім.я не стільки вирвано з контексту самого вірша, скільки характеризує те, як він писався.
Точніше читався, чи то пак. виникав.

Майже ніч. Дощить. Поміж думками про теплий дім починають виринати рядки: "Пам'ятаєш, була така собі лірична дівчинка...". Не гублюсь. Витягую телефон і начитую цей текст на диктофон. Мужчина, що поруч вигулює собаку, підходить до мене й питає:
- Дівчино, ви плачете?
Мотаю головою. Ну воно очевидно: йде собі дівчина, хнюпає носом (нежить), говорить по телефону: очевидно з хлопцем. очевидно про любов. очевидно невдалу.
Відійшла подалі від того чоловіка. Вимкнула диктофон і в сміх.

Сміх

Пам'ятаєш, була така собі лірична дівчинка,
Що писала про те, як би її зламало і скривдило,
Якби одного разу ти її кинув, наче викинув.
Так ось, уяви собі, нічого з цього не збулось.
Всі обіцяли померти по закінченню, 
але вижилось, чомусь.

Їй доводилось уже все бачити і переживати.
Доводилось з дому тікати і знов повертатись,
Бути невизнаною, як Республіка Крим.
І вік такий, що уже не ламатись,
Треба бути сильною, тягнути на собі світ цей,
І не думати про біль.

Жодних змін в ній. Зустрінеш і одразу впізнаєш,
Дорослість оця їй до лиця. Але як часом задивишся - 
Побачиш одну деталь. Одну маленьку зміну.
Вона, наче Тім Талер, що втратила сміх,
Такий веселий, до гикавки, натще сили.
Сміх тієї ліричної дівчинки, що тебе любила.

26.02.2015р.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні публікації