Четвер. За чверть сьома (проза)

Четвер. За чверть сьома

Леля любить себе по всякому себе вбивати. Як важкий підліток, що пхає собі під шкіру голки чи лезом вишкрябує імена якихось коханих. Весь сенс в тому, аби відчути себе страшно живою. Молода, чудова, наче успішна жінка, по обіді приходячи додому, лягає долілиць і лежить, аж поки зовсім не настане ніч. Десь біля дев’ятої в дверях два рази поверне і ключ – отже Сашко уже повернувся. Леля ніколи не питала де він був і що там робив. Їй було байдуже. Думаю, якби одного разу Сашко не повернувся, жінка не надто переймалась би.

Вона уже кілька місяців по всякому себе вбивала, аби тільки не здатись собі мертвою.

Леля

В кав’ярні було надто людно. Леля покликала подругу, аби попити улюбленої кави. Хоча, насправді, вона уже давно не відчувала смак тієї кави і тістечок, які зазвичай до неї брала. Просто розмова з подругою – це ще один шанс відчути себе живою. Потрібною, чи то як.

Оля намагалась багато не говорити. Взагалі не говорила. Диплом психолога змушував їй дати змогу помовчати з подругою. Хоча насправді хотілось все таки вилити на Лелю купу подробиць свого життя: розповісти про молодого студента, що зламав її, про те, як дорого робити сьогодні аборти і ще про купу всього, що розповідають тільки найкращій подрузі. Але Оля мовчала. Леля теж.

Отак сиділи дві нещасні і мовчали. Навіть й кави не пили. Мовчали. Оля тут дихала вільно, без Нікольського. Леля ж чекала свого душевного леза.

Офіціантка принесла рахунок, натякаючи, що пора би звільнити столик. Дівчата швидко розрахувались і продовжували  мовчати одна одній.

- Оль, як думаєш, він сьогодні прийде?

- Леля, не знаю.

- Але він завжди приходить. Уже чверть на сьому. Він мав би уже бути.

- Може просто запізнюється?

- Може просто більше не прийде?

Оля глянула на подругу. Леля поспіхом випила холодну каву, аби не розводити її слізьми.

Сашко

Сьома вечора. Четвер. Сашко не надто поспішав додому, бо знав, що кожного четверга дружина не помічає його відсутності. Він не переймався, де вона. Десь є. Дихає, їсть, п’є каву і не курить. Чого ще бажати? Ідеальна дружина.

Ледь розібравши усі свої робочі проблеми, він потягнувся до телефону. Набрав Христю – милу дівчинку з сусіднього офісу. Вони зустрілись на сходах, в імпровізованій курилці. Вона в синьому коротенькому платті і з легкою курточкою на плечах підбігла до нього, аби він підкурив. Сашко не відмовив. З того часу на перекур вони виходили тільки двоє.

- Алло, Христя, йдемо?

- Сашко, тут така ситуація: начальник змусив ще дещо доробити. Давай через півгодинки, а?

- Добре, походжу тут коридорами, тільки недовго, добре?

- Як скажеш, киця.

Його більш за все бісило, коли вона називала його кицею – це било по його чоловічій гордості, майже в прямому сенсі.

Він взяв сигарети і спустився на сходи. Намагався згадати коли це почалось. Не згадав. Єдине знав, усе почалось не Христі, набагато швидше. Не трапилась би тут Христя, десь в іншому місці трапилась би якась інша. Таких христь у цьому місці хоч відбавляй.

Оля

- Може ще прогуляємось? – спитала Оля, коли вони вийшли з кав’ярні.

Леля мотнула головою. Ще раз глянула на багатоповерховий офіс, в якому по безглуздому збігові обставин розташовувалась кав’ярня і фірма Сашка.

- А якщо він з нею уже порвав? – для чогось спитала Оля.

- Значить, завів іншу. Вибач, Оль, мені завтра зранку на роботу. Я піду, добре?

Оля вирішила її не вмовляти. Знала, що не вмовить. Та й подрузі дійсно варто побути одній, перетравити ще раз. Мабуть, уже вдесяте.

Оля по дорозі додому знову прокрутила події того першого вечору тут. Здається, теж був четвер. Біля сьомої. Вони зустрілись з Лелею, аби випити кави і потеревенити. Йти аж до центру, в улюблене кафе, сил у жодної з них не було, тому вони зайшли в кав’ярню під Сашковим офісом. Леля тішилась, що чоловік її одразу ж забере додому.

Тішилась, правда, не довго. За чверть години в кафе зайшов сам Сашко, під руку тримаючи молоденьку дівчинку. Вона була настільки стрункою, наче прозорою. Ще й платтячко коротеньке додавало їй легкості. Спочатку Оля навіть подумала, що то якась школярка, чи чого гірше – першокурсниця. Проте, коли вони підійшли ближче стало зрозуміло, що цій кралі уже добрих двадцять п’ять. Непогано збереглась, якщо так можна сказати.

Сашко увесь час дивився на свою супутницю і ніжно обіймав її. При такому насиченому проведенні часу дуже важко помітити дружину, що сидить за сусіднім столиком і мовчки спостерігає.

Оля теж мовчки спостерігала за цими трьома. Особливо за Лелею. В молодості вона писала дипломну на тему ревнощів. Тоді їй і в голову не могло прийти, що можна отак просто сидіти і спостерігати, як твій же чоловік тобі зраджує. Виявляється, можна. Леля, майже не рухаючись, спостерігала за їхніми рухами і жестами. Нерви здали, коли ця парочка почала відверто цілуватись. Леля кинула на стіл двадцятку за каву і вибігла з кав’ярні. Сашко, навіть, не глянув на жінку, що пролетіла повз їхній столик.

Оля розрахувавшись, пішла за нею. Леля сиділа просто на порозі і плакала. Вона вперше бачила, як подруга плаче.

Мовчки вони дійшли до Леліного дому.

- Ти цей… Не плач більше. Добре? – попросила Оля подругу.

- Угу. Може мені здалось, як думаєш?

- Не знаю… - відповіла Оля, аби не засмучувати подругу.

Їй не здалось.

Христя

Дівчина помітно нервувала. Уже напевно раз десять розчісувала кучері, що хвилею спадали з плечей. Все ж при ній: врода, розум… Усе тільки що може жадати успішний чоловік. Тільки чомусь, ось того самого успішного чоловіка все ж немає. Сашко не рахується. Він не її. Точніше, він належить цілком їй тільки по четвергам. В інші дні він повністю дружинин. Христя уже зламала голову, якби це змінити ситуацію. Ледь в інтернеті тест з двома смужками не купила. Ідея була блискучою і безпрограшною: у нього ж дітей з дружиною не було, а отже він все її покинув би. Ну помучився б трохи, звичайно, але з часом забув би. Був єдиний мінус – вагітності все ж не було, а починати справжні стосунки з обману для Христі було образливо і  низько.

Вирішила все ж діяти просто: поставити перед Сашком вибір. Нехай обирає або вона, або дружина. Була впевнена, перемога на її стороні. Вона молода, приваблива, амбітна, перспективна і ще купу всього хорошого. Не те що його майже тридцятирічна нудна дружина, що, навіть, дітей не змогла йому народити. Загалом, для Христі вибір був очевидним.

Сашко тим часом уже втретє набирав дівчину, аби та виходила. Все ж зібралась з думками, знову розчесала кучері, поправила платтячко і вийшла до нього.

Чоловік обійняв її, цьомкнув у щічку:

- Традицій не змінюватимемо?

Христя кивнула. Хоча їй уже набридла ця традиційність: кожного четверга йти спочатку в кав’ярню внизу, а потім на дві години у готель на сусідній вулиці. Їй давно уже хотілось інших традицій, тих що сімейні.

Сашко

Поки офіціант приймав у Христі замовлення, Сашко глянув на годинник – половина дев’ятої. Напевно, в готель уже сьогодні не поїдуть. Аж злість взяла, що ж за роботу таку їй дав начальник, що вона цілу годину з нею справитись не могла.

- Сашко, я хотіла поговорити з тобою…

Помітно нервувала.

- Звичайно, пупсик.

Він не любив з нею зайвих розмов. Краще б мовчала. Вона ж уся така начитана, що, навіть в сексі розповідає йому щось з прочитаного нею за день. Ніколи не розумів, навіщо. І рота затуляв, і просив мовчати, а все одно – хвилина, дві і Христя знову за своє.

- Я стомилась від цих хованок і четвергових зустрічей. Я знаю, що ти одружений, але я хочу більшого. Я ж варта більшого?

Сашко угукнув. Не розумів, до чого тут ці розмови. Невже вона хоче його кинути?

- Я не хочу втрачати свій час, розумієш? Я тебе люблю і я хочу більшого з тобою. Я так більше не хочу. Тому, будь-ласка, зроби нарешті вибір.

Чоловік дивився на неї і не розумів про що вона.

- Христю, я говорив уже. Мені добре з тобою. Для чого ці розмови?

- Бачиш, тобі добре зі мною. Я хочу серйозних стосунків. Хочу бути разом. Завжди разом, а не тільки по четвергам. Це ж можливо?

- Христинко, як скажеш…

- Сашко, будь-ласка…, - дівчина спеціально перейшла на шепіт, аби він змушений був прислухатись, - або я, або вона. Або дівчина, яку ти кохаєш, або дружина, яка тобі набридла? Будь-ласка…

Він дивився на неї. Злився. Так, неначе, вона безцеремонно влізла в їхнє з Лелею подружнє ліжко і почала там їсти чіпси (він ненавидів, коли хтось їв в його ліжку чіпси – дитячий комплекс напевно).

- Сашко? – глянула на нього великими очима. Ще б, навіть, заплакала, але сльози чомусь не йшли. Дивно, а в офісному туалеті, вдавалось на цих словах сплакнути.

- Христя, давай облишимо цю розмову.

Відрізав.

Леля

Прийшовши додому, за інерцією почала готувати вечерю. Сашко прийде голодним. Ніяка кава не втамує голод. І ніяка коханка. Ці німфетки для того, аби втамовувати спрагу, а голод – то справа дружини.

Поки готувала, думала про протилежні речі. З однієї сторони, вперше за десятки четвергів, Сашко не прийшов туди зі своєю молодицею. Напевне, все ж розійшлись. Значить, добре.

А з іншої сторони, може просто звички змінив, чи все таки помітив дружину за сусіднім столиком. Це погано.

Не думати про ці речі не могла: все ж чоловіка не було вдома, а це причина для паніки. Причина, аби думати про нього й цю молодицю. Так вона намагалась відчути себе живою. Вбивала себе думками, аби почуватись живою. Парадокс.

Глянула на годинник – близько десятої. Сашко мав би повернутись. Поставила на стіл вечерю і на ліжку. Скрутилась калачиком, аби не відчувати болю. Болю зсередини. Сама собі, крізь сльози «все буде добре». Самій собі не вірила, звичайно, але повторювала, як затерта пластинка.

Сашко

Залишив Христю разом з її амбіціями в кав’ярні. Йшов додому крученими вуличками, аби довше, аби подумати. Ця тоненька дівчинка у платтячку змусила його думати – дивно. Вона ж йому й треба була, аби перестати думати.

Поки йшов, згадав, як усе почалось. Дійсно, він шукав, аби не думати. Його Леля перетворилась на бездушний шмат тіла. Отак от, прокинувся в якусь із неділь і помітив, що його коханої Лелі більше нема. Її всю розібрали на шматки лікарні, робота, безнадія і бездія. Отак от просто взяли і розшматували на частини. Все, його Лелі більше нема.

Спочатку було нерозуміння: вони як могли не хотіли дітей, а як захотіли – не змогли. Потім ці чортові лікарні, туди попісяй, туди ще чого нароби, а ніякого толку. Потім її діагноз. А далі одна суцільна. На кожному тесті – одна суцільна. Вона їх купляла кожного разу, як тільки їй здавалось, що все вже добре. Аж ні, знову одна суцільна.

Потім робота, якій вона віддавалась ще більш пристрасно, аніж Сашкові. І все що йому залишалось – думати.

Так ось, здається, того четверга, йому набридли думки в голові.

Дзенькнув телефон. Есемеска:

«Сашко, я тільки хотіла сказати тобі, що вагітна».

«Нарешті» - подумав Сашко і попрямував до цілодобового магазину з квітами.

5 січня 2014