амбіваленція

Є річ, яка викликає  в мене стійку амбіваленцію: плакати від радості, істерити від смутку.
Ще стільки всього мені треба вивчити, дізнатись, навчитись. Чим більше висовуєш голову, тим більше незвіданих речей бачиш.

Чи мене це радує? Безперечно! Якщо є мені ще хочеться щось робити, кудись іти, значить, не все втрачено. Все найраще попереду.
Найкращий вірш - завтра!
Але, поряд з тим, страх. А якщо не вийде. не зможу. не виросту. не доросту.
Що тоді?
Думати не хочу...

P.S. дякую тобі "Ї", за такі правильні і своєчасні думки.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Ти не можеш цього уникнути