Катя

Каті завтра виповниться двадцять сім. Ні, вона не святкуватиме, хоча хотілось би. Ні з ким. Більшість подруг вже давно й не подруги. Хтось закордоном, хтось з дітьми. Виросли в різних людей. Ось якби Діма до неї приїхав. Але ж звідки йому знати де вона живе.

Сьогодні Каті сумно і одиноко. Добре хоч неділя, ефір “Голос. Діти”. Матиме нагоду побачити його. Вона любить прямі ефіри. Все вживу. Переживання. Емоції. Не фальшиві. Вона любить дивитись на нього. Він справжній. Завжди сміється. Ех, хоч би разок потрапити на ефір. Вона б все розповіла. 

Катя ходила на кастинг минулого року. Хотіла співати. Як Діма. Думала от зараз заспіває, її помітять і вона теж стане зіркою талант-шоу. Репетирувала пісню Меладзе. Включала вдома на весь голос, брала іграшковий мікрофон і співала. Мама казала що гарно. Сусіди нічого не казали, просили щоб більше не співала. Декілька тижнів репетирувала, а в останні дні то й взагалі співала під мінусову фонограму. Мама сказала, що гарно. Катя взяла мінусівку, свій іграшковий мікрофон-талісман і пішла на кастинг. В актовій залі місцевого Дому Культури було небагато таких сміливих. Прослуховування проходили швидко. Не встигла Катя повторити усі слова, як з зали гукнули:

- Номер 27. Катерина Гусько.

Катя зайшла в зал. Декілька глядачів сиділо в рядах. Хто вони Катя не знала. Троє прослуховували. Невідомі. Їх по телевізору не показували.

- Що співатимете? - спитала одна з них.

- Поліна Гагаріна. Спєкталь акончєн.

- Давайте, - махнула жінка.

Ввімкнувся мінус. Катя взяла до рук мікрофон. Він виявився важчим ніж її іграшковий. Ледь в руках тримала. Голос зовсім не слухав. Руки тремтіли. От. От тут вона мала вступити. Пропустила. Чорт! Ну нічого, швиденько протараторила слова, аби хоч в приспів попасти: “Спєктакль акончєн. Гаснєт свєт…”

- Все, все, - крикнула та сама жінка.

- Ага, спєктакль акончєн.

- Я ще один куплет не доспівала, - відповіла Катя.

- Не треба, як вас… Катя. Катя Гусько. Не треба. Все зрозуміло.

- Можна я переспіваю? - спитала.

- Ні, дякую. Приходьте наступного року.

Катя мовчки вийшла. Звичайно, хто ж її, таку талановиту, на сцену одразу пустить. Конкуренція ж. Вийшла на вулицю і заплакала. Чому зараз все так важко? Може її запороли, бо вона не заплатила. Усе ж в тому шоу-бізнесі або через гроші, або через ліжко. Грошей зайвих у неї нема. А про ліжко й мови не може бути. Життя надто коротке аби любити декількох. Вона закохана в Діму. Ніхто, крім Діми.

Мама сказала що судді були безтолкові, от і не помітили Катіного таланту. Катя погодилась з мамою і на кастинги більше не ходила.

Ефір видався дуже цікавим. Катя відірватись не могла від перегляду. Лиш би не прогавити, коли камеру наведуть на нього. Виглядала кожний рух. Що його смішить? Що навпаки, засмучує?

Реклама. Як тільки Катя Осадча оголосила паузу, її тезка побігла до старенького комп’ютера. Друкувала повідомлення: “Я так за тебе рада! Ти сьогодні чудовий. Ех, сподіваюсь ми скоро побачимось і я все тобі розкажу.” Відправила і назад до телевізора, аби не пропустити початку ефіру.

Ух, замоталась. Пішли фінальні титри. Катя глянула на годинник. Уже перша ночі. Уже годину як їй двадцять сім. Виключила телевізор. Перед сном зайшла в інстаграм, переглянула його фото. Написала ще декілька повідомлень і заснула.

Прокинулась від солодкого болю унизу живота. Так деколи бувало. Одразу в душ. В коридорі зустріла маму.

- Вітаю, мій зайчику! - обійняла доньку і вручила якийсь пакунок.

Катя поставила пакунок на полиці в коридорі. Зараз не до подарунку. Їй треба в душ. В душі думала про Діму. Він їй снився. Снилось що вони разом. Ну, по-дорослому разом. Від згадки про сон відчуття унизу живота повернулись. Дівчина швидко прогнала думки з голови, пройшлась холодним душем до тілу і вийшла.

Тепер можна і до пакунку. Катя відкрила коробку. Цукерки “Корівка”. Улюблені. Внизу, під цукерками, якийсь конверт. Невже гроші? Мама ніколи не дарувала їй грошей. Катя помацала конверт. Ні, там не гроші. Повільно розірвала, аби не пошкодити вміст.

Білет! Мама подарувала їй білет на прямий ефір “Голос. Діти”. Наступної неділі. Вона побачить Діму. Вона зможе поговорити з ним. Все йому розповість. Про те, як вперше його побачила. Про те, як закохалась. Про те, що їй снилось. Ух, як хвилююче.

Катя ще довго сиділа в кімнаті і дивилась на квиток. Потім обережно запакувала його в конверт і поклала до свого щоденника. Зайшла в соц. мережу. Написала пост про те, що мрії збуваються. Тоді в інстаграм, на профіль до Діми. Під першим ж фото: “Нарешті, мій коханий, зустрінемось. Я рахуватиму дні”.

Треба чимось здивувати. Подарувати щось особливе. Може, пісню? Вона заспіває йому його хіт. Вони зможуть потім кліп зняти. Дуетом!

Хотілось похвалитись комусь. Але кому. Ніхто ж не повірить. Катя лукавила, коли говорила, що друзів у неї нема. Вона спілкувалась тісно з Олею, своєю сусідкою. Олі теж двадцять сім. Розлучена. Виховує сина-першокласника. Так, спільних тем у них практично немає. А ще Оля дуже заздрить Каті. Постійно кепкує з неї. Каже, що Дімі вона не потрібна і що у Діми таких табун. Звичайно, заздрить! У Олі ж нема такого сильного кохання. Вирішила Олі нічого не говорити. Ото Оля здивується, коли побачить її разом з Дімою в прямому ефірі. Аж подих перехоплювало від тієї думки. Вона і Діма. Разом. Вся країна бачитиме її тріумф.

Тиждень тягнувся довго. Катя встигла продумати образ, пісню і купити квиток. В один кінець. Повертатись додому вона не планувала. Хіба потім, аби Діму з мамою познайомити.

Мама бідкалась як Катя їхатиме одна в поїзді. А якщо її злодії трапляться в купе. Хотіла навіть їхати з донькою та  Катя сказала що не треба. Насправді, дівчині теж було лячно їхати одній. Така далека дорога з нею вперше. Але з мамою вона їхати не могла, що подумає про неї Діма.

Перші півгодини в поїзді тряслась. Разом з нею в купе їхала якась дуже велика жінка, що одразу ж розклала яйця і курку-гриль. На все купе засмерділо. Жінка спитала в Каті чи вона не хоче пригоститись. Катя відмовилась. Далі їхали мовчки. Жінка тихенько чавкала, Катя дивилась у вікно і мріяла про зустріч з Дімою. Зробила кілька фото, підписала “Їду назустріч коханню”, відмітила Діму. Він, як завжди, не відповів.

Катя ж не дурна. Катя розуміє, що у Діми нема часу з нею спілкуватись в інтернеті. От би з ним вживу поговорити. Тоді він усе зрозуміє. Тоді він усе знатиме.

Чим ближче добиралась до студії, тим більше нервувала. Що вона йому скаже? Як він відреагує?

Поки стояла в черзі до залу, побачила що до іншого входу під’їхала машина. Його машина. Вибігла з черги і ледь не під колеса. З машини вилетів шофер:

- Тєбє жить надоєло?!

З інших дверей вийшов Діма. Її Діма! Вона так хотіла його побачити. Шкода, що так.

- Діма! - крикнула, - Я Катя! Я люблю тебе. Я тобі писала, пам’ятаєш!

Діма глянув на неї з усім жалем, скільки його може бути в одній людині і пішов.

Пішов… Катя зробила пару рішучих кроків до нього, але шофер її зупинив.

- Вам нєльзя.

Катя рипнулась вперед, але шофер швидко зупинив її рукою. Катя проводжала Діму очима. Очима, повними сліз. Ну нічого, вони ще зустрінуться. Вони ще будуть разом.

Катя не пішла на ефір. Їй не треба напів-перемог. Або вона з ним, або ніякого ефіру їй і не треба. Весь вечір просиділа в кав’ярні. Пила найдешевший чай, на який тільки нашкребла грошей. Трохи плакала.

Мамі сказала, що концерт був чудовий. А голос тремтить від хвилювання, а зовсім не від сліз. Мама спитала: “Який Діма вживу?” Катя сказала, що чудовий.

Того ж вечора вона написала йому: “Рада нашій зустрічі! Наступного разу поговоримо, добре?”.

Діма, як завжди, не відповів.

26.12.2016