Двадцять дев’ятий труп

Це почалось з народження. Або може, навіть, й з зачаття.

Її батьки вчились в одній школі, проте до випускного навіть толком не знали як один одного звати. Перша вечірка в житті і ударна доза алкоголю швидко це виправили. В лісопосадці біля ресторану, де школа №6 святкувала випускний, Юля Новікова і Петька Онищук познайомились. Петька саме намагався защипнути штанці, коли Юлька спитала:

- То ти з Б класу? Петька?

- Ага, Петро. А ти відмінниця з А? В тебе ще тато компи в школу купив?

Юлька кивнула і почала шукати в траві свої труси.

До слова, труси того дня Юля не знайшла. Зате через декілька місяців з жахом виявила, що місячні до неї більше не приходять. Спочатку думала, що це через напругу з вступом. Екзамени у ВУЗ вона запорола, а батько не одразу підключив свої знайомства.

Врешті, коли осінню Юля уже була студенткою престижного університету і жодних причин для хвилювання не було – місячні так і не з’явились.

Дівчина перелякалась і розказала усе мамі. Спочатку, правда, упустила деталь з загубленими трусиками в лісопосадці, але потім довелось розповісти і про це.

Один візит до гінеколога підтвердив побоювання Віри Павлівни - її Юленька вагітна. І ще було б від кого? Від місцевого розбишаки Петьки, який навіть в ПТУ не зміг вступити.

Декілька днів батьки радились і прийшли до висновку, що нехай краще народжує в шлюбі від бог-зна-кого, ніж осоромить їх і принесе в дім безбатченка.

Петька, до слова, не ухилявся. Про Юлю він нічого не знав, окрім того, що в той вечір вона була незаймана. Але він вдосталь чув про її батька і його статки. Проміняти матір алкоголічку і життя в комуналці на щасливе багате з Юлькою? Відповідь була очевидна.

Весілля зіграли в листопаді. У Юлі уже був животик, але ніхто вголос не смів сказати, що донька Новікових одружується по зальоту. Батьки нареченої одразу подарували молодятам квартиру і відпустили їх у самостійне плавання.

Цим двом вдалось одразу подружитись. Виявилось, Петька непогано заробляв якимсь тіньовим бізнесом і гарно грав на гітарі. Юля ж швидко навчилась догоджати чоловікові в побуті і веселитись з пляшечкою вина на вихідних.

В сімейну ідилію, прямо в переддень святкування Нового 1990 року, втрутились передчасні пологи. Юля навіть не зрозуміла що сталось. Петька швидше докумекав, що відбувається щось не те і викликав швидку. Виявилось, Юля народжувала.

На ранок в їхній сім’ї з’явилась донька, яку молода пара вирішила не забирати з пологового. Вони ж чекали сина. Дитину забрала Віра Аркадіївна і перший час маленька жила у них. В сім’ї велись суперечки, як ж назвати малечу, але врешті Віра Аркадіївна пішла в РАЦС і записала дівчинку Лідією Новіковою-Онищук. В честь далекої родички, яку в тридцятих роках вивезли до Сибіру і більше ніхто про неї не чув.

Потім цю малу, наче м’ячик в грі «Гаряча картопля» перекидали з одного дому в інший. Спочатку Новікови няньчили онуку, але їм стало нудно і вони віддали її новоспеченим батькам. Юля і Петя не виявили жодного бажання сидіти з нею, бо вона постійно плакала і відправляли до Петькиної мами. Стара Онищучка спочатку тішилась і навіть тиждень не пила, але потім взялась за старе. Дівчинку декілька днів бавили сусіди і третіми вухами передали Новіковим, що якщо так продовжиться соціальні служби піднімуть питання. Таке замкнуте коло тривало допоки Ліду не віддали в садочок. Наче гора з плеч у родині Новікових і Онищуків.

Ліда завжди знала, що самотність її сестра. Невидима старша сестра, що завжди з нею. Опікується нею і відганяє будь-кого, хто тільки наважиться підійти.

Усе дитинство їй заздрили. Он як пощастило! Батьки ніколи не приходили на батьківські збори. Ніколи не гнали додому, як тільки смеркне. Ніколи не змушували робити уроки. Здавалось б, щасливе дитинство.

Але Ліда дуже сумувала, коли всі діти бігли додому на обід, а вона залишалась одна. Дуже сумувала, коли всі на різдвяні і великодні свята їхали за місто, а вона залишалась одна. Дуже сумувала, бо навіть у гурті була завжди одна.

Треба було віддати належне родині Онищуків. І Юля, і Петя, які до слова не розлучились через декілька років, хоч їм це і пророчили, дбали про майбутнє доньки. Віддали її до найкращої школи і потихеньку збирали на університет, квартиру, заміжжя. Ззовні здавалось, що більш люблячих батьків годі й шукати. 

Тільки от Ліда не пам’ятала цієї любові. Так само як і не пам’ятала своїх дитячих днів народжень. Кожного 31 грудня вони завзято варили картоплю і моркву на олів’є і запасались алкоголем перед Новим Роком. Єдине що вказувало на день народження Ліди так це те що подарунки їй давали зі словами: «На день народження від Діда Мороза». Поки була мала, Ліда й не знала що буває по іншому. Зрозуміла уже в школі, коли однокласники розповідали про святкування своїх днів народжень, а Ліді похвалитись було нічим.

Дівчинка декілька років поспіль нила батькам і от на тринадцятиріччя батьки організували їй вечірку. Правда, за день до власне дня народження, бо ніхто з батьків не погодився відпустити кудись дитину перед самим Новим Роком. Надули кульки, накрили стіл. Невеликий правда, бо два дні стояти на кухні Лідина мама не планувала. Але це ж для дітей, їм багато не треба.

Це був чудовий день. Усі навколо Ліди. Всі її люблять. Дарують подарунки не від Діда Мороза, а від себе. А опісля свята всі тільки й говорили, який багатий у неї будинок. До цього вона й не помічала що живе трохи кращих інших.

Більше таких свят у її житті не було. Хоча назвати Ліду обділеною дитиною було вкрай важко. Петро Онищук, той самий розбишака, в дев’яностих віджав декілька точок на базарі, в двохтисячних побудував перший торговий центр в місті. Так Ліда з небажаної дитини, яку випадково знайшли в лісопосадці, замість маминих трусиків, перетворилась в багату спадкоємицю родини Онищуків.

В настільки багату, що вступила до престижного юридичного факультету в місті. А на двадцятиріччя батьки подарували їй трьох-кімнатну квартиру в центральному районі.

На диво, через декілька місяців після такого щедрого батьківського жесту в житті Ліди з’явився Лесик. За паспортом, Олександр Гащинський, вчився у одному ВУЗі з Лідою. Містер університету, капітан університетської команди КВН і просто високий чорнявий красень, одразу запав Ліді в око, хоча шансів у неї було небагато. Вона завжди  була сірою мишкою і навіть батьківські гроші не прикрашали її, а навпаки – робили жертвою кпинів одногрупниць. Мовляв, он яка фіфа, все у неї є.

Лесик сам зробив перший крок. Якось підійшов до неї і дав квиток на його КВН виступ. Сказав, що чекатиме. Ліда не могла не прийти. Спочатку відчувала себе ніяково, бо прийшла одна і здавалось що усі тільки й дивляться на неї і обговорюють її самоту. Але після гри Лесик запросив її прогулятись і там усе сталось. Ліда вперше в своєму житті поцілувалась. Було мокро, незвично, але приємно.

Прогулянки продовжувались декілька місяців, аж до літа. Не те щоб це була шалена любов, просто нарешті вона була – та сама любов, про яку всі говорять.

Після закінчення сесії Лесик сказав що мусить їхати додому на літо. Два місяці розлуки здавались Ліді страшним випробуванням. Виходить, їй знову доведеться тинятись вуличками наодинці. Дівчина так боялась його втратити, що запропонувала йому пожити у неї. Лесик не відмовився і уже осінню грали весілля.

До слова, коли Ліда привела Лесика до батьків, ті не надто добре сприйняли свого зятя. Хоч і красень, і видно язикатий, але ж селюк. Юлія Несторівна тихенько спитала чи не чекають бува вони поповнення, і дуже здивувалась коли виявилось що ні. Петро Онищук поцокав язиком, але нічого не сказав. Зрештою, він у свій час теж прийшов на все готове і он як заткнув свого свекра за пояс. Цей теж, видно не промах.

Спочатку молода пара жила добре. Але Лесик частіше був зі своїми друзями, колегами по КВН, ніж з молодою дружиною. Якоїсь ночі, повернувшись з виступу, запропонував дружині жити в різних кімнатах. Ну щоб він не заважав їй своїми нічними приходами. Ліда зніяковіла, але не відмовила. І уже за тиждень, в кімнаті де повинна була бути дитяча, Лесик облаштував собі свою холостяцьку берлогу. Ліда стерпіла.

Сьогодні Ліді виповнилось двадцять сім.

З самого ранку все пішло не так. Зателефонувала мама, привітала з днем народження і повідомила, що вони з татом поїхали в Єгипет. Гаряча путівка, дуже дешево і всяке таке бла-бла. Ліда слухала, кивала і ледь не плакала.

Вона сподівалась запросити батьків до себе. Окрім них, нікого й не було.

Університетські подруги обзавелись своїми сім’ями і святкували Новий рік в колі своїх дітей. У кого ще не було дітей, ті заводили собак чи котів і святкували з ними. Ніхто й на годинку не міг відлучитись, бо хто ж тоді кришитиме новорічні салати?

Лесика теж не буде вдома на новорічну ніч. Здається, за усе їхнє подружнє життя Лесик ніколи не був вдома на день народження дружини. Чоловікові вдалось непогано розкрутити своє КВН-хоббі і тепер він працював ведучим корпоративів, тамадою на весіллях і вів якусь розважальну передачу на місцевому каналі. Ліда навіть не питала чи буде він вдома 31 грудня. Очевидно, ні.

Після розмови з батьками, Ліда на нічну сорочку одягнула старі спортивки. Зверху куртку. Взула угги. На нерозчесане волосся нап’ялила шапку з шерсті мериноса, модний тренд 2016/2017 року. В такому вигляді можна лише в магазин.

В магазині одразу до стенду з алкоголем. Треба купити найдешевшого вина. Дороге колекційне вдома є, але хіба ним можна вкластись з першого бокалу. Ні, треба дешевого пійла – спирту з ароматизатором. Щоб одразу відійти в світ алко-ілюзій. Потім до стенду з сирами. Тут уже не зраджуємо традиціям, улюблений з пліснявою. Ще традиційного олів’є з відділу кулінарії і «Здрасвуй, йолка, новий год!».

Вдома виклала салат з пластикової тари на гарну тарілку. Розклала сир. Мандарини у спеціальну вазу. Відкоркувала вино. Засервірувала стіл на двох. Дістала прекрасні тарілки з нового набору. Ножі та виделки Великі винки.

Дістала свій айфон з кишені. Зробила декілька фото для інстарграм. Підписала: «В інтимному колі святкуємо подвійне свято. Привіт 27! Привіт 2017!». Подивилась, хто поставив перші лайки і відклала телефон.

Налила вино в обидві бокали.

- Вітаю тебе, Лідочка, з днем народження!

- З Новим роком, моя солоденька, - відказала сама собі і стукнула один бокал об інший.

Після другого бокалу захмеліла. Легше не стало. Навпаки. Від дешевого пійла потягнуло на сон. Але спати не можна, треба провести старий рік, зустріти новий. Ніякого спати.

Задзеленчав телефон. Ліда глянула на екран свого новенького айфону. О, Лесик! Згадав що в нього дружина є.

- Альо! – відповіла.

- Привіт, Лідо. З прийдешнім. Я буду третього числа. Нам тут орендували будиночок в Карпатах, то ми з хлопцями зразу вночі туди. Ти не проти?

- Хоч вина, Лесик? – спитала Ліда, наче й не чула.

- Що? Лідо, ти там п’яна?

- Ага, п’ю вино. Скоштуй. Смачнюче! – сказала Ліда і кинула телефон в винку, що стояла навпроти.

- Ой.

З винки декілька секунд ще було чути голос Лесика, але потім згас екран і зв’язок роз’єднався.

Ліда важко дихала. Спочатку боролась з бажанням спати, а потім все ж здалась. Ввімкнула телевізор, накрутила гучності і поклала голову на стіл. Пообіцяла собі, що як тільки почує президента – підніметься.

Наступного дня по новинам передавали, що пальоним алкоголем в її області отруїлось 28 чоловік. Насправді ж 29.

Двадцять дев’ятий труп, Ліду Гащинську, 3 січня знайшов чоловік, як тільки повернувся додому.