Ро

Ро викурює сигарету в мою відсутність,

Викидає недопалок собі під ноги 

І чекає мого приходу.

Ро ненавидить всіх, і в першу чергу себе,

У нього власний вияв і форма протесту – 

Він цинік. Він може спалити усе,

Що здасться йому пустим чи без сенсу.

Він вчить мене філософії свого життя,

Мовляв, ти тут не для того, щоб просто була,

Якщо ти прийшла, будь доброю, порви цей зал,

І байдуже, що хтось в третьому ряду не встав.

Ти прима, що працює на загал.

Він говорить:

- Маленька, любити усіх людей – це не любити нікого.

У домі того, що захищає тварин, собака дорогої породи,

В той час, коли бездомного кота трощать на дорозі.

Тому що любити усіх – це рвати себе на шматки,

А мій егоїзм не допустить такого. Я у себе один,

І це причина бути собою.

Ро переконує, що немає жодного когось,

Про кого він сказав би «люблю»,

- Звичайно, є жінки з якими я сплю,

Біля яких волочить і ниє нутро,

Але жодної людини, біля якої б відлягло,

Перестало б тягнути на соціально дно.

Я не люблю нікого. І саме воно

Змушує мене думати, що я ніхто.

Ро викурює сигарету в мою відсутність,

Щоб я не дихала нікотиновим димом.

Бо у кожного, навіть кінченого мізантропа,

Є хтось, хто робить його щасливим.

2012

_

можна я тут час від часу ділитимусь минулим і писатиму майбутнє?