tabula rasa

Юність - це прекрасний період принципотворення.
Одним із таких важливих принципів для мене був принцип, який я назвала "tabula rasa", тобто принцип чистої дошки.
Те, що я зараз писатиму не матиме нічого спільного з Дж. Локком, тому що я запозичила тільки назву, а не суть.

Так ось, кожна людина апріорі сама себе творить. Сама вирішує яким буде її життєвий шлях. Або тернистим, повним драм і всякого іншого "там-тара-рам", або буде йти, як то кажуть "по маслу", плановано, з невеликим відступами і непомітними форс-мажорами. Я була переконана, що кожен від народження "чиста дошка" і тільки наші вчинки, навіть непомітні і незначні на перший погляд, творять нас і наше життя.

Я до речі, до сих пір певна, що є люди які навмисне підсвідомо притягують до себе всякого роду проблеми. Це якісь бідо-магніти. Але про це якось іншим разом.

Для мене слідувати цьому принципу означало не пускати в свою біографію зайвих людей. не робити вчинків, за які потім шкодуватиму. і всеціло творити себе послідовно і правильно. одним словосполученням, жити без драм.

Але загалом, історія буде не про це.
Вчора трапився буденний діалог:
- Чим драматичніше життя, тим краще. Біографія - це історія про те, як ти виліз з прірви. Нікому не цікаво читати/слухати про народився-жив-помер. Навіть жити так нецікаво.
Киваю, наче згодна. Й справді, правда. Але:
- Так, але коли з тобою трапляється щось, що валить тебе з ніг, думати про те, в який колір це пофарбує твою біографію неможливо.

І тут теж правда.
Одразу ж на голову спало найдраматичніше - декілька місяців, які я пролежала дорілиць. обезрушена. з переломаним стержнем у собі (в прямому і переносному сенсі).
Так ось. В ці моменті ні разу не думалось про те, яка мені випала чудова нагода повторити долю Фріди Кало, або про те, як ця історія додасть мені родзинок у розповіді про себе.
Думалось про волосину, на якій висіло всі мої мрії/плани. І про те, як вона легко може обірватись. Думалось про те, чого чекати опісля всього. Думалось про все, окрім того який мені випав унікальний шанс при знайомстві говорити: "Привіт, мене звати Аня і у мене перетовчено пів-хребта".

Підсумую усе вищенаписане. Від ідеї творення ідеального життєпису я відмовилась. Варто думати про цю секунду, а не про те що про це можуть сказати внуки. Але й до принципу "чим складніше - тим краще" теж ставлюсь негативно. Життя - це не постійний пошук пригод на свої мягкі частини тіла.
Що обираю я?
Я за те, щоб виходити з зони комфорту, але тільки з метою пошуку ще кращої зони комфорту.

P.S. вибачте за дуже сумбурний текст. за період його написання мене купу разів збивали з думки, але сенс, я сподіваюсь, зрозуміло.